ПРО НАС | Mysite 1

ЯК НАС ЗНАЙТИ

Синельниківський район — район Дніпропетровської області в Україні, утворений 17 липня 2020 року. Адміністративний центр — місто Синельникове.

Район утворено відповідно до постанови Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 року. До його складу увійшли: Першотравенська, Синельниківська міські, Брагинівська, Великомихайлівська, Дубовиківська, Зайцівська, Маломихайлівська, Миколаївська, Новопавлівська, Раївська, Слов'янська, Українська сільські, Васильківська, Іларіонівська, Межівська, Петропавлівська, Покровська, Роздорська, Славгородська селищні територіальні громади.

Раніше територія району входила до складу: Синельниківського (1923—2020), Петропавлівського, Васильківського, Покровського, Межівського районів, ліквідованих тією ж постановою.

Покро́вський райо́н — район, розташований на південному сході Дніпропетровської області Україна. Адміністративний центр — селище міського типу Покровське. Населення становить 36 319 осіб (на 1 лютого 2012 року).

Межує з Гуляйпільським і Новомиколаївським районами Запорізької області, Великоновосілківським — Донецької та Межівським і Васильківським — Дніпропетровської області.

Район розташований вздовж річки Вовчої та її притоків Янчуру і Гайчуру.

Із природних копалин є поклади каоліну та граніту.

У XVI–XVII ст. територію, на якій зараз розташований район, називали Диким Полем. Уздовж Вовчої пролягав горезвісний Муравський стратегічний шлях, яким кримські татари і яничари користувалися для розбійницьких нападів на Україну. Відтоді лишилися татарські найменування приток Вовчої — Гайчур і Янчур.

Офіційна історія району починається з 1673 року. Історик-академік Д. Яворницький у своїй книзі «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків» пише: «Восени 1673 року І. Сірко зустрівся на Муравському шляху з великим загоном татар, розгромив їх, взяв багато в полон, після чого щасливо повернувся на Січ. Ця битва відбулася в районі Покровського в день Покрови Пресвятої Богородиці. На знак пам'яті про цю перемогу слободу назвали Покровською».

Як адміністративну одиницю район утворено у 1923 році.

Район адміністративно-територіально поділяється на 2 селищні ради та 9 сільських рад, які об'єднують 71 населений пункт та підпорядковані Покровській районній раді. Адміністративний центр — смт Покровське.

Найбільше промислове підприємство — Просянський гірничо-збагачувальний комбінат. Основна його продукція — каолін мокрого та сухого збагачення для паперової, фарфорової, парфумерної, гумотехнічної, кабельної та інших галузей промисловості.

Сільськогосподарське виробництво характеризується зерно-м'ясо-молочним напрямком. У районі працюють 80 агрогосподарств.

Загальна площа сільгоспугідь — 106,2 тис. га, із них орної землі — 86,7 тис. га, лісів — 1,9 тис. га, садів — 2,3 тис. га, лугів і пасовиськ — понад 12,2 тис. га.

Покровщину прославляють сільгосппідприємства, на базі яких створено племінні заводи ТОВ «Обрій», ТОВ «Славутич».

Територію району перетинають залізничні маршрути Чаплине — Бердянськ, Чаплине — Ясинувата, а також дві автотраси: Запоріжжя — Донецьк, Дніпропетровськ — Бердянськ.

У районі працюють професійно-технічне училище, 20 загальноосвітніх шкіл, 18 дитячих садків, 31 будинок культури, 25 бібліотек, 3 лікарні, 7 амбулаторій, 28 фельдшерсько-акушерських пунктів, спортивний комплекс, кінноспортивна школа.

14 колективам художньої самодіяльності й театральному колективу присвоєно звання народних. На території району діють 2 народних історико-краєзнавчих музеї.

Покровщина пишається своїми земляками: артистами й співаками — Григорієм Шевченком, Світланою Білоножко, Тетяною Халаш, Людмилою Літко, Аллою Кривогуз, скульптором Володимиром Небоженком, художником Василем Моїсеєнком, письменниками Анатолієм Хоружим, Дмитром Бедзиком, поетами Олександром Вільним і Олексієм Гасенком, майстрами спорту, членами збірної України з кінного спорту, чемпіонами міжнародних змагань Олегом Красюком та Наталією Падафою.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Історія школи - історія села

Як розповідають старі люди с. Березове, що жили раніше в селі Великомихайлівка, їхні батьки мали дуже мало землі. До того ж за цю землю необхідно було сплачувати викупні платежі, становий збір на утримання селянського громадського управління. Селянам доводилося нести і такі повинності, як шляхову – по утриманню шляхів, мостів та ін. Недостача землі у селян після скасування кріпосного права, черезсмужжя, відсутність угідь, тягар поміщицьких податків примушувала селян с. Великомихайлівка орендувати в поміщиків поле, пасовище й сіножаті. За це селяни мусили обробляти своїм реманентом поміщицьку ріллю Це була панщина у формі "відробіткив". Умови віддачі поміщицької землі в оренду з кожним роком ставали все тяжчими.

Другою формою цієї ж панщини була "половинщина", коли селяни сплачували поміщикові за орендовану землю половину врожаю. Але поряд з відробітною системою, у поміщицьких господарствах розвивалась система з вільнонайманої праці.

На селі зростала майнова нерівність, а з нею і класове розшарування селян.

Як розповідала Чередник Серафима Архипівна, значна частина селян с. Великомихайлівка, де вони раніше мешкали, мала невеликі клаптики землі. Обробляти її було майже нічим, бо частина господарів не спроможна була купити конячину. Коли гинула коняка, то це було найбільшим горем у сім’ї. Основним же засобом для існування була продаж великої рогатої худоби. Безземельні селяни йшли на заробітки до панів і зокрема до пана Гладкого.

Гладкий Іван Павлович, купець І гільдії, жив постійно в м. Харкові, де мав крамниці і багато будинків. Крім того мав 7000 десятин (понад 7630 га) землі, що розташовані на землях ТОВ "Маяк" та 2000 десятин (понад 2190 га) землі під Харковом. Цей пан рідко виїжджав у с. Калинівку, де тимчасово зупинявся і тоді об’їжджав свої земельні володіння. Там де пізніше була збудована школа в с. Березове, були розташовані панські сараї. Управляючим панською економією був Богатирьов Михайло Петрович. Ось до нього і йшло багато селян із села Великомихайлівка (Дібровки) та з інших сіл найматись за гроші на весняні, літні і осінні роботи. Крім того, в панській економії працювали і постійні сільські батраки, що доглядали худобу та виконували інші роботи.

Селяни обробляли панським знаряддям землю пана Гладкого, сіяли зерно, косили і збирали врожай. За цю роботу, важку і виснажливу, за працю з раннього ранку до пізнього вечора вони одержували незначну суму грошей. З них вираховували за те, що найманий селянин харчувався в період, який він працював. А як голодували? Ось що розповідає про це Гамій Лукія Тимофіївна: " Я працювала по найму з ранньої весни (від Великодня) і до пізньої осені (до Покрови). Виконувала різну роботу на панському полі з 5 годин ранку до 10 годин вечора. Годували дуже погано. Хліб давали чорний з остюками та похльобку. Справжнього борщу з м’ясом ніколи не давали. За цю роботу я одержала 25 крб. Чоловіки одержували за такий же строк, але за важчу роботу по 40 – 50 крб.

Управляючий панською економією Богатирьов був дуже жорстокий в поводженні з найманими селянами, не виплачував повністю обіцяні гроші."

Як розповідають очевидці (Швидун Семен, Чередник Серафима та ін.), управляючий не тільки лаяв селян брудними словами, а й бив батогом, якщо хто – не будь розгинав спину, щоб хоч трохи відпочити. Не раз селяни відкрито обурювалися проти експлуатації, вимагали збільшення заробітної плати, але пан Гладкий, як і управляючий Богатирьов, жорстоко розправлялись з головними бунтівниками: їх пороли батогами, виганяли геть, не заплативши навіть зароблених грошей.

Жовтнева революція і громадянська війна принесли за собою великі зміни, які торкнулися і нашого краю. Земля пана Гладкого у ці роки майже не оброблялася.

На просторих цілинних степах, які в минулому належали пану Гладкому, над балкою, біля березової діброви, де залишилися сліди поміщицької криниці та сараїв прокладена була рівна борозна, від якої були і наділені садибу хутора Березове восени 1920 року.

На новоутворений хутір виїхало чимало жителів села Великомихайлівка. Виїжджали найбідніші, ті хто не боявся труднощів і хотів спробувати щастя на нових землях. Багато з них ще раніше працювали в панській економії і добре знали ці землі. А вони й справді були чудовими. Грунт був родючий. Поруч розташовувався гарний глибокий ставок в якому було багато риби. Біля ставка росли верби і берези. По схилах балки і в самій балці росли берестки. Ставок називався Березовим, бо був обсаджений березами. Від назви ставка пішла назва хутора.

Землі Радянська влада давала вихідцям на хутір по 2 десятини на члена сім’ї. Поселення почалося в березні 1921 року. Першими поселенцями були: Чередник Андрій, Горбенко Федір, Ляш Михайло, Гелетій Семен, Петренко Тимофій, Швидун Сергій, Панченко Федір, Білеченко Гордій. Першим переїхав на нове місце Чередник Андрій Максимович. Приблизно 20 – 25 березня 1921 року почали будувати курені, де й поселилися ці перші мешканці села Березове. Цей час і можна вважати часом заснування села Березове.

Перші жителі села Березове жили в земляних курінях. Поступово утворювалось невелике степове село. Спочатку у ньому жило 38 сімей.

За рівнем заможності селянські господарства були дуже різні. Дев’ять з них мали по парі коней чи волів, решта 1 – 2 корови. В 1921 році був неврожай і голод, крім куренів та хлівців ніяких будівель споруджено не було. Сюди прибували жителі сіл Дібрівки і Маломихайлівки. Прибували не тільки бідні селяни, а й заможні, які мали в достатній кількості робочої худоби, інвентар, зерно. До заможних селян належали Неліпа, Бубельний, Майфат, Щербина, Панченко. Саме Панченко Федір в 1922 році збудував найкращий на селі будинок. Він був з червоної паленої цегли, вкритий черепицею. З найстаріших будинків, які були збудовані першими поселенцями у 1922 – 1923 роках був будинок Романець Олени. Побудували його з шлаку, вкрили черепицею. В основному будинки будувалися з невипаленої глиняної цегли – саману і вкривались соломою.

У 1923 році неподалік від Березового виник хутір, який дістав назву Богданівка. Люди там жили заможніше, але поселення було якесь похмуре, зелених насаджень там було мало.

Бідним селянам було важко обробляти землю, бо землі було достатньо, а власного інвентарю для обробітку землі і "тяглової сили" було мало, або й зовсім не було. Доводилось хуторянам не тільки займатися збиранням врожаю з свого власного поля, але й відробляти заможним селянам за оренду інвентарю: Майфату, Щербині, Панченку. У них працювали безкінні селяни. У Панченка Федора батракували Староконь Кость та Паненко Роман.

З перших днів заснування хутора Березове помітно впливав на всі події в хуторі актив хуторян. Активісти організовували боротьбу з труднощами, на загальних зборах встановлювали основи дисципліни і навіть приймали місцеві закони.

Серед активістів найпомітнішими були: Кривокобильський Андрій Павлович, Глушко Олексій Петрович, Глушко Уляна Петрівна, Кривокобильська Уляна, Охват Уляна, Гамій Олександра, Гамій Василь, Ілющенко Микола, Фисак Андрій, Фисак Феодосій. Це була передова молодь хутора. У 1925 році в Березовому збудували школу на 4 класи.

Неподалік від старої панської економії пана Гладкого невдовзі виник хутір Калинівка. Поряд лежало старе панське село Синявка. У тому ж 1925 році всі ці села було підпорядковано Калинівській сільській раді (до цього входили до Вільшанської сільради). Йшов час, господарства міцнішали. Дехто вже вважався куркулями.

В 1925 році актив хутора зумів організувати колективний обробіток землі, так званий ТСОЗ. Він являв собою найпростішу форму колективного господарства. В це товариство входило 8 – 10 господарств, воно мало назву "Перемога". Головою першого колективного господарства був Кривокобильський Яків Павлович, а потім Шевлюк Олексій Семенович, а з 1929 року знову Яків Павлович Кривокобильський. Бухгалтером працював Ілющенко Антон Кирилович.

Через рік почали створювати колгоспи: один у Березовому, а другий у Богданівці. У 1930 році це вже був один колгосп. Купили один трактор ("Інтернаціонал") та молотарку, яка приводилась у дію цим трактором. У 1929 році по всій країні почалася ліквідація куркульства. У них забирали землю, майно, будівлі. У Федора Панченка було відібрано хату, землю, майно. В його будинку було організовано контору колгоспу "Перемога" і тимчасово влаштовано клуб. У 1930 році було збудовано новий будинок для контори і сільської Ради.

У колгоспі була одна конюшня, один корівник і два амбри. В розпорядженні колгоспу було близько 30 коней, воли, плуги, сіялки, косарки, полілки. Крім цього була молотарка, яка приводилася у дію двигуном, трактор, фургон. Було споруджено також млин.

Селянам видавали по 20 пудів зерна на дорослих і 10 пудів на дітей. З 1933 року селяни за свою працю на колгоспних ланах одержували зерно і гроші за трудодні.

Промислові товари можна було придбати в магазині, який був розташований у хаті Андросенка. У 1930 році розгорнуло свою діяльність Березівське сільпо. Першим головою сільпо був Шевченко Сергій Євтухович, бухгалтером була Глушко Уляна Петрівна.

У 1931 році в Березовому діяло відділення зв’язку. Завідуючим ним призначили А.М. Ляша, перед цим він закінчив місячні курси за фахом. У 1932 році Березівській колгосп передали на обслуговування технікою до Великомихайлівської МТС. Того ж року на території Калинівської сільради було вже 5 колгоспних господарств. В 1929 – 1930 роках секретарем комсомольської організації хутора Березове був Глушко Олексій Петрович. Комсомольці на зароблені гроші шляхом показу самодіяльних концертів обладнали клуб, який до того часу був спеціально збудований.

У 1925 – 1926 роках в хуторі Березово була відкрита початкова школа. З великим зусиллям побудували школу з чотирьох класів, але коли в 1930 році було збудовано новий будинок для контори і сільради, в приміщення бувшої контори перевели школу. Першим вчителем цієї школи була Братілова Марія Іванівна.

У 1929 році було організовано семирічну школу.

Перший піонерський загін виник при школі в 1933 році. Керувала роботою загону вчителька природознавства Дем`янченко Надія Пантелеймонівна. Першими піонерами були: Гребенюк Павло Павлович, Глушко Федір Петрович, Василенко Михайло Прокопович, Кодаш Андрій, Мітла Варвара Павлівна, Дроздова Галина, Денисенко Оксана, коваленко Марія, Близнюк Федір, Гамій Сергій Михайлович. Більш організовано проводилась піонерська робота в 1935 році. Павло Балагура – старший вожатий заснував першу піонерську дружину. Всього було організовано три піонерські загони в яких налічувалося від 30 до 50 піонерів.

Активними членами цієї піонерської організації були: Польський Олексій Артемович, Куриленко Йосип Опанасович, Швидун Григорій Семенович. У 1936 – 1937 роках піонервожатим був учитель фізкультури Козачок Олексій Дмитрович.

В 1925 році в хуторі Березово була організована комсомольська організація. Першим її секретарем була Глушко Уляна Петрівна. У 1927 – 1928 роках секретарем комсомольської організації був Кривокобильський Андрій Павлович. Робота комсомольської організації полягала в допомозі партійній організації та сільській Раді, а саме: організації так званих "Буксирних бригад", які провадили роботу по виконанню планів хлібозаготівель та інших політичних компаній. Першими комуністами на селі були: Кривокобильський Яків Павлович, Василенко Никифор Панасович, Василенко Прокіп Панасович.

Василенко Никифір Панасович був залишений в селі Березове під час Великої Вітчизняної війни щоб очолити партизанську групу. В 1942 році був розстріляний фашистами.

Василенко Прокіп Панасович, як умілий партійний організатор в 1931 році переходить на роботу в райком партії. В 1932 році помер від хвороби.

В 1929 році був присланий від райкому партії для об’єднання комуністів в партійну організацію Кривогуз Іван Петрович.

До партійної організації села входили ще: Кривокобильський Макар Павлович, Клименко Андрій Іванович, Струкуватий Макар Панасович. Клименко Андрій Іванович працював завідуючим поштовим відділенням до початку війни. Струкуватий Макар Панасович з 1933 року працював головою Березівської сільської Ради. Загинув на фронті під час війни.

В 1930 році партія прислала на село двадцятип`ятитисячника з м. Запоріжжя Мотовіна Дмитра Васильовича.

В 1941 році почалася війна, яка не обминула і Березово.

В ряди Радянської Армії було мобілізовані жителі хутора. 47 воїнів загинули смертю хоробрих в боях проти фашистів.

Перші кроки окупаційних властей на хуторі Березове були ознаменовані крайніми жорсткостями і насильством. За непослух окупаційної влади люди жорстоко каралися. В хуторі окупанти закрили школу і навчання дітей припинилось. У школі була розташована "холодна", тут били за будь – яку підозру, за всякий непослух. Селяни хутора були обкладені податками, майже весь врожай забрали гітлерівці. Потрібно було кожному двору здати 600 л молока, 200 шт. яєць. Крім того потрібно було платити і грошовий податок. За не виконання завдань поставок, податків окупанти та їх прислужники жорстоко розправлялись. Широко застосовувались тілесні покарання, які відбувалися в стінах школи, що була перетворена в катівню.

Також повернулись в рідну домівку в’язні – остарбайтери: Турчин Ганна Іванівна, Швидун Євдокія Семенівна та інші.

Після війни жителі села Березове всі сили спрямували на відбудову і розвиток колгоспного господарства. Була створена одна Березівська сільська Рада до складу якої увійшли національні єврейські дільниці № 74, 75, 77, 79. Так на базі п’яти маленьких колгоспів було створено два колгоспи: "Україну" і "Комінтерн". Колгосп "Україна" очолив Я.П. Кривокобильський. Це господарство славилося високими надоями молока та високими врожаями. Першим в районі воно почало одержувати вантажні автомобілі. Вже в 1953 році в теперішніх межах було створено один колгосп ім.. Хрущова , а потім його перейменували в колгосп "Україна". Він міцнішав економічно, ставав заможнішим. Придбав і обладнав пилораму, купив 3 вантажні автомашини. Літо видалося надзвичайно посушливим. Худоби колгосп мав багато, а годувати було нічим. Волів, овець і коней відправили в Ростовську область, а корів – у Василевські ліси Запорізької області. Чимало колгоспників їздили на заробітки в Ростовську та Житомирську області.

У 1953 році колгосп придбав радіовузол і від його освітлювали контору, ферми і сільський клуб. Через два роки потому колгосп вже мав свою дизельну електростанцію, а в 1959 році колгосп "Україна" був підключений до державної електричної мережі.

За ударну працю голову колгоспу "Україна" Кривокобильського Я.П. було нагороджено орденом Леніна.

В 1963 році колгосп "Україна" було перейменовано в колгосп "Маяк".

Значних успіхів досягли доярки Галина Ганжа, Валентина Сердюк, Віра Залізняк. Прославили колгосп своєю ударною працею і механізатори Володимир Паненко та Микола Прудиус. За ударну працю орденом Леніна було нагороджено доярок Гамій Валентину Антонівну та Романець Катерину Павлісну, бригадира тракторної бригади Кривошей Павла Мефодійовича, механізатора Прудиус Петра Артемовича.

Росте економіка колгоспу, стало краще жити селянам. Уже не зустрінеш хати під соломою. В 1967 році в селі побудовано новий будинок культури. В цьому ж році колгосп мав 4076 га орної землі і виробив 536 центнерів молока та 65 центнерів м`яса на кожні 100 гектар ріллі.

В 1974 році по території колгоспу "Маяк" пролягли перші асфальтовані дороги.

Ще вищими темпами розвивалось господарство і села Березівської сільської Ради в 60 – 70 – ті роки минулого століття. У цей період на центральній садибі господарства в селі Березове було споруджено двохповерхове приміщення контори. Там же розмістилася сільська рада, відділення зв’язку, ощадкаса. У селі збудовано середню школу, Будинок культури на 450 місць, бібліотеку, дитячий садок, магазини. В 1984 році споруджено і введено в дію тваринницький комплекс на 3 тисячі голів молодняка великої рогатої худоби. В 80 – ті роки село почало газифікуватися. Цей процес триває і понині.

На базі колгоспу "Маяк" створено ТОВ "Маяк".